Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Легенди

Окрему жанрову групу у фольклорній творчості українського народу становлять легенди. Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна. Легенда - приблизний синонім поняття міф; епічна розповідь про те, що відбувалося в незапам'ятні часи.

Як і перекази, легенди покликані зберегти у народній пам'яті й передати майбутнім поколінням знання про історичне минуле народу, пояснити причини виникнення різних явищ природи, їхню суть, зафіксувати народні уявлення наших пращурів про них. На відміну від переказів, легенди менш достовірні, у них допускається вигадане, фантастичне, неймовірне.  Але поряд з цим, легенди - це не прості вигадки, адже беруть свій початок з реальних подій. 

Хоча події у легенді нерідко перебільшуються, у народній свідомості вона все ж сприймається як достовірна розповідь, що відрізняє її від звичайної казки, а фантастичний зміст легенди трактується як диво, творене незвичайними людьми. Фантастика і вимисел легенди – саме ті чинники, за допомогою яких неясне стає зрозумілим, а неможливе – досяжним.

(7 Голосов)

Жив собі чоловік та жінка, які мали сина і дочку. Дочка була найкраща в світі. Ось одного разу сонце вкрало її собі за жінку. Після цього брат пішов її шукати туди, де заходить сонце. Сестра побачила і вибігла до нього та й каже: «Сховайся в льох, бо як прийде сонце, то запече тебе». Брат швиденько заховався в льох. Коли прийшло сонце, то воно роздягнулось і повісило свої ризи на льосі та й пішло в хату. Сестра, побачивши, що сонце повісило ризи, швиденько побігла до брата, який чуть не вмер від жари. Тоді сестра відлила його водою і вони пішли в хату. Вони привітались з сонцем, посиділи, поговорили, а тоді сонце просить брата, щоб він пішов за нього на небо хоч на один день. Він згодився, надів ризи і пішов на небо. Коли виліз, то він пішов на ті місця, де сонце снідає, обідає та вечеряє, побив миски, порозкидав ложки; зловив вітра та мороза, набив їх за те, що перешкоджали йому в дорозі. Злазячи з неба, поламав драбину; прийшов до хати, де спало сонце, скинув ризи і разом з сестрою втекли. Коли сонце встало і хотіло скоро вилізти на небо, то ніяк не можна було. Поки воно лагодило драбину, то брат із сестрою вже втекли.
Сонце побачило безладдя на небі, було цілий день голодне, то так було розсердилось, що цілий тиждень не показувалось людям.

(7 Голосов)

Їхали мандрівники дорогою і шукають, де б його встановитись ніччю. Сіли вони в лісу. Нарвали сухого бур'яну, щоб топить, і розклали вогонь. Пішов мандрівник ще вирвати сухого бур'яну. Зустрічає зелень, а на тій зелені ростуть маленькі квіточки. Мандрівник узяв і вирвав. Дивиться, що здорові грудки якоїсь рослини. Кинув мандрівник грудки рослини у вогонь. Настав ранок. Вони взяли ці грудки і почали їсти. їм сподобалось, і пішли й ще вирвали грудки.

Поїхали мандрівники в місто і роздали людям ці грудки, щоб посадили. Через деякий час люди догадались, що ця рослина називається картоплею.

(7 Голосов)

Умерла якось-то чортова мати. Дуже по ній чорт бідкався, бо була душа несогірша. От і покликав багато людей на її погріб, щоби небіжці віддати останню честь. Запросив і попів. Ті заспівали «вічная пам'ять» і читали всякі чтенія над труною. Але найдужче смутило чорта те, що ніхто з покликаних не хотів за небіжкою плакати, а ще були й такі, що балакали:
— Добре тій старій чарівниці, що померла, менше буде лиха на світі, менше чортів виведеться.
Се старшого чорта аж по душі пекло, то він і думав, щоби то таке зробити, щоби ті люди розплакалися по його небіжці-матері. По погребі запросив чорт усіх погребових на гостину, щоби за грішну душу випили та дещо перекусили. Попи не хотіли йти, але люди пішли до чорта до хати. Чорт їх приймає, чим може: і горівкою, і калачами, і свининою. А наостатку натер повний макортет табаки, поставив на стіл перед гістьми та й каже:
— Людонькове, досі їв рот, а тепер най їсть ніс!
І давав їм табаку, щоби пчихали. Люди горнулися до макортета, а сльози течуть їм по лицях. Чорт утішається, бачучи, як люди плачуть по його матері.
Побачив се мудрий Соломон і задумався, що хитрий біс отак підійшов невинний нарід. Убрався в святочне шматтє, вичесав голову, надів чорну кучму та й гайда до пана бога. Розповів богові все, що накоїв чорт на землі, та й почав бога просити:
—  Господи, треба  дати  людям  тютюн  і файки,  щоби  курили і спльовували по плачу за чортовою мамою.
—  Добре,— мовив бог,— зроби, Соломоне, як кажеш.
Соломон зараз потім нав'язав собі цілий вінок тютюну і файок і кинув усе те на землю, до чортової хати. Почали люди курити і кождий, хто кілька разів пакнув, за кождим разом сплюнув та все каже:
— Тьфу на чортову маму!