Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Легенди

Окрему жанрову групу у фольклорній творчості українського народу становлять легенди. Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна. Легенда - приблизний синонім поняття міф; епічна розповідь про те, що відбувалося в незапам'ятні часи.

Як і перекази, легенди покликані зберегти у народній пам'яті й передати майбутнім поколінням знання про історичне минуле народу, пояснити причини виникнення різних явищ природи, їхню суть, зафіксувати народні уявлення наших пращурів про них. На відміну від переказів, легенди менш достовірні, у них допускається вигадане, фантастичне, неймовірне.  Але поряд з цим, легенди - це не прості вигадки, адже беруть свій початок з реальних подій. 

Хоча події у легенді нерідко перебільшуються, у народній свідомості вона все ж сприймається як достовірна розповідь, що відрізняє її від звичайної казки, а фантастичний зміст легенди трактується як диво, творене незвичайними людьми. Фантастика і вимисел легенди – саме ті чинники, за допомогою яких неясне стає зрозумілим, а неможливе – досяжним.

(5 Голосов)


Орати йшли в поле ще затемна, щоби різати першу борозду, як розвиднить. І під ту борозду клали хліб-ощипок і чвертку горівки. А на останній день, коли доорювали, клали, чвертку горівки, ощипок і часник - від усяких духів злих. Хліб на то клали, щоб був великий урожай, щоб хліб хлібом присипати, новий урожай сипати в сусік на минулорічний. Як відорали на початку три борозди, сідали на ті орані борозди, витягали з-під борозди горівку й той ощипок і їли, і пили горівку. І приговорював господар: "Дай нам, Боже, щасливої весни, доброго врожаю". І потім орали далі всю ниву.

Коли доорали ярь, дояровали, посіяли, посадили все, коли доволочили останній кавалок поля, вибивали з борони скраю один дерев'яний гвізд і там, де кінчили волочити, забивали той гвізд у землю наполовину, і приговорював ґазда: "Як сьому гвіздкови бороняному не пошкодить буря, вітер, град, так би не пошкодило нашій сівбі, як виросте". І другий раз, і третій по гвіздку стукали сокирою, але так, щоб не зовсім забити його в землю, а наполовину, і три рази ті самі слова приговорювали, і на тім ся ярь кінчала.

А виходили в поле в кінці березня - на початку квітня, коли первоцвіт з'явиться (перша зацвітає мати-й-мачуха, але її не називають первоцвітом). А той первоцвіт теж жовтим цвіте.

Спочатку орали під овес, бо йому треба довше стигнути. На бідній землі він довго набирав речовин, які йому треба були. З вівса хліб питательний. Я теж виріс на такому хлібі.

Люди з тими повір'ями жили. То була надія на краще, опора в житті.

 

(7 Голосов)

Колись, у давні часи, на наші краї нападали татари. І була в нас дуже гарна дівчина з роду Тересиних. Татари хотіли її схопити, а вона тікала від них. Цілою зграєю вони гналися за нею на конях, а вона тікала. Та добігла до потоку і пропала. Татари прибігли, обдивилися довкола - ніде її не видко.

А вона заскочила в дуплавий бук. І подумала вона собі: "Якщо я врятуюся тут, я передам з роду в рід, щоби передавали одні одним з покоління в покоління і давали обітницю робити щороку в цей день празник". Цей день був якраз на Введення, і від того часу люди в нашім присілку збираються в цей день на празник, приймають гостей.

А татари тоді вимордували в нас багато людей, і від того пішла назва нашого присілка - Морданівка.

 

(5 Голосов)

В давню давнину цвила папороть на Купала вночи о дванадцятій годині. Її ходили шукати молоді люде, і тільки ті могли знайти її, які були закохані перший раз незрадливою любов'ю. Єден молодий хлопець пішов уночи на Купала до лісу і знайшов ту папороть. Вона цвила, як сонце, і блиск давала, як сонячне сяйво.

Той хлопець не шукав папороть для щастя любови, а для слави своєї. Бо коли знайти той цвіт папороти і тримати при собі, то що задумаєш - сповняється.

Знайшов той хлопець цвіт папороти і задумав стати великим ученим. Він так забажав і так з ним сталося: легко поступив учитися, і то йому легко попливло, пішло в життю. Пішов по заграниці вчитися, поїхав у чужі краї шифою. І йшов він за гонором, і скоро проходили його роки, а він хотів славитися і славитися.

А коли уже нажився, коли пройшов його вік, подумав: "Я цілий вік про себе дбав, ніколи не подумав, як мої батьки жиють. Треба поїхати в свою країну і подивитися, як жиє моя родина". Подумав так і зробив. Приїхав у свій край та й питає, де жиють його батьки, бо то село вже змінилося, і він уже навіть забув місце своє. Йому кажуть:

- Там нікого вже нема, там уже й хата розвалилася. Батьки повмирали. Мали вони одного сина, а син лишив їх, утік десь у світ і навіть не дав про себе знати. Мати дуже тужила за ним і скоро померла.

А батько теж довго не жив після неї. Від туги за сином обоє померли, - кажуть йому люде.

Пішов він на своє мітлище і дуже забанував. Знав, що ніхто, лиш він сам винен. Думав тільки про свою славу, а про рідних батьків зовсім не згадував. І його серце охопила велика розпука. Ляг долілиць і сказав:

- Свята земле, проступися, най під тобою пропаду. Земля проступилася, і він провалився, пропав під землю. То цвіт папороті послідній раз сповнив його волю. І з тих пір більше папороть не цвите.

 

(5 Голосов)

Місцеве населення й досі вірить, що між Хотинською і Кам'янець-Подільською фортецями існує підземний перехід попід Дністер. Ця легенда підтримується тим, що людей, які часто топляться в Дністрі коло фортеці, неможливо знайти.

Утоплені зникають. Місцеві жителі вважають, що їх затягує у провалений і заповнений водою підземний хід.

Кажуть, що під час облоги Хотинської фортеці у 1621 році козаки, які знаходилися в фортеці, мали можливість зв'язуватися по підземному переходу з залогою Кам'янець-Подільської фортеці.

У молдаван і румунів такої легенди нема. Це вказує на те, що населення цього краю в ті часи було українським.

 

(5 Голосов)

Тут, де тепер Космач, колись була пуща. Лиш до Яблунева були села. Та й утік сюди від панів козак Косматий. Протяв він тут трохи смерек та й узяв собі будувати хату. Та й це місце, де він перше колов дошки зветься тепер присілок Дощаний. А воду, яка текла попри його хату, він назвав Космачіль.

А потому ще більше козаків повтікали сюди. І село Космач походить з самих козаків.

А присілок Мел від того так названий, що там дуже мело снігом.