(Нотатки з фенологічного щоденника)

Не по-осінньому теплий погожий день не віщував  лиха. Та враз зірвався буревій. Осінь здатна на такі жарти. Бушував він лише хвилин десять. Але за цей короткий проміжок часу встиг накоїти чимало бід: у когось зірвав металеве підвіконня, у когось розбив прочинене вікно (залетів у гості без запрошення), десь скинув зі стіни рекламний щит, комусь струсив на припарковане під деревом авто добрий міх плодів каштанів, що власник тільки розвів руками, ні слова не міг промовити, наче заціпило... Буревій так само раптово вщух, як і зірвався.

У дворі міських багатоповерхівок лиходій повалив на землю молодого дуба, навіть вирвав з корінням. За віковими мірками цього дерева, таки молодого. Однак рости йому потрібно було років сорок. Прикро мені стало, адже шкода деревця, не часто вони зустрічаються у нашому Червонограді!

Над дубом, наче над убитим на полі бою козаком, схилилася довгокоса дівчина-верба. Їй буревій шкоди не завдав. Гнучкий стовбур витримав натиск стихії. Враження, що плаче верба, гірко ридає за милим, просить:

- Забери і мене на той світ!..

Я підійшов ближче і назбирав повну кишеню дозрілих жолудів. Потім, уже вдома, нарахував їх два десятки. Садити жолуді у міському дворі - справа часто безнадійна. Паросток, якщо й проб'ється з-під землі, затопчуть чи комунальники скосять разом з травою. Звісно, можна встромити кілочок біля жолудя, але... Тож вирішив: негайно навідаюся до бабусі у село і посаджу ці жолуді край дамби, де серед густого верболозу  вже росте кілька дубочків. Бодай з моїх жолудів проросте хоч одне деревце...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів