Останні новини
28 березня 2024
25 березня 2024

ПАМОРОЗЬ

(Етюд)

Така довга й тепла осінь. Вже й Покрови минуло, ось-ось спливе багряний жовтень, а сонце світить, наче весною. Кажуть: «По Покрові - по корові». Та ж бо ні! Корови і далі пасуться на лузі, неквапливо румигають поруділу траву. Де-не-де ще можуть знайти острівці зеленої конюшини. І враз усе змінилося.

Вранці глянув у вікно, а земля щільно вкрита срібно-білою памороззю. Від холоду поскручувалися листочки, що залишилися на деревах. Навіть принишкли у садку морозостійкі хризантеми.

Іду край села лугом. Ступаю по недоторканій красі. Під ногами хрумтять сніжинки-льодяники, крихітні-крихітні. Але це ще не сніг. Високо на тополі невдоволено скрегоче сорока. Відчуває наближення зими. Взимку і їй холодно та голодно.

Вийшло з хат кілька господарів, стали біля пастуха, чухають потилиці і раду радять:

- Е-е-е, ні, - мовить один з них. - На таку паморозь корів краще не виганяти...

От і залишився сьогодні пастух без роботи. А, може, цього року його сезон уже завершився.

До гурту підходить односелець. Показує у кошику кілька дрібних опеньків.

- Щойно з лісу, - пояснює, - несу останній грибний врожай, як останній подарунок

осені.

Іду далі через луг у напрямку річки. Вода з неї «парує», бо тепліша від повітря. На березі біля самої річки паморозі не видно. Тут довгими ланцюжками зайняли місця хитрі ворони. Не злічити пернатих. Сидять мовчки, гріються, рятуються від паморозі.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.