Є такий вислів: «Не судіть за любов…». Його можна перефразувати: «Не судіть за вірші…». Тож своєю першою збіркою «Україно! Краю солов’їний…»(Червоноград: ТзОВ ВКФ «РІНГ», 2014. – 32 с.) Надія Самсін аж ніяк не прагне претендувати на певну нішу в літературі. Розрахована вона, насамперед, на родинне коло, на «своїх».Тому навіть тираж обмежений. Втім, вірші написані з палким почуттям любові до родини, до України, з глибокими духовними переживаннями. Особливо це стосується творів для дітей і про дітей. Кожна бабуся, мати добирає для своїх внучат, діточок найпестливіші, найтепліші слова, але не кожна вміє їх заримувати, що не скажеш про Надію Самсін.
Проникливі й вірші, присвячені матері, родині. Ось тут постає образ не тільки її рідні, а й всієї Великої Української Родини. Автор наполегливо шукає цікаві порівняння, влучні метафори, інші мовностилістичні засоби. Вдумайтесь: Божа Мати подарувала лілеї, як оберіг. У неї часто зустрічаються слова, які в українській культурі стали символами – калина, пісня, хатина… І навіть часте вживання слова – Бог – не є марним. Бо це – своєрідна молитва. Надія Самсін – ревна християнка, її постійно зустрінеш у церкві Воздвиження Чесного Хреста с. Добрячин, що стала для неї рідною.
Писати вірші почала ще у шкільні роки, писала в юності, у зрілому віці. (Прочитайте «Мій талант»). Однак писала тільки для рідних, близьких, друзів. Здебільшого це були привітання,вірші з нагоди різних приємних оказій. Але у того, хто творить, рано чи пізно виникає непереборне бажання вийти на ширшу читацьку аудиторію, мовляв, хай оцінять, хай розсудять. Тому «Україно! Краю солов’їний…» і стала підсумком такого стремління. Повірте, мені приємно, що довелося бути одним з перших читачів цієї збірки, її ще рукописних текстів і робочої верстки, дискутувати з автором (а вона – цікавий співрозмовник ), узгоджувати видавничі деталі. Така праця приносить тільки насолоду.
Надія Самсін народилася 6 листопада 1960 року у с. Мала Березовиця Збаразького р-ну на Тернопіллі у сім’ї Романа і Євгенії Бартків. Та коли Надії виповнилося сім років, сім’я переїхала у с. Добрячин. Закінчила середню школу, працювала швачкою, пекарем, тепер – молодша медсестра фельдшерського пункту.
1979 року вийшла заміж за Ореста Самсіна. Привідкрию таємницю: вірш «Палке кохання» - це про них… Разом з чоловіком виховала двох синів – Руслана й Андрія. Руслан з дружиною Наталею подарували двох онуків – Юліану і Владислава; Андрій з Оксаною – Андріану і Данила. Певен, ця збірочка адресована насамперед їм – внучатам, найдорожчим читачам! І не раз вони будуть читати-перечитувати бабусині рими.
…А вірші про Майдан… Тут сказано все. Вони написані слізьми, і годі коментувати! У них побажання, щоб діти, внуки, правнуки..,вся Велика Українська Родина жили під мирним небом, щоб лихоліття минали нас.
Тарас ЛЕХМАН, журналіст, викладач кафедри гуманітарних дисциплін Львівського інституту МіжрегіональноїАкадемії управління персоналом