Яких тільки видів обрядового хліба не пекли у давнину українці. І кожна хлібина мала своє “строге”, конкретне призначення. Тож казали: “Не кожен хліб на кожен день”.
До весільних обрядових хлібів належить дивень. Його виготовляли найчастіше з плетінки втроє чи четверо, а потім краї з'єднували, щоб утворити замкнене коло. Отож за формою і навіть ритуальним призначенням дивень нагадував весільний калач, але й мав свої особливості. Цей весільний хліб прикрашали очеретинками, гілочками плодових дерев, обплетеними тістом, а зверху чіпляли квітку з жита, калини, додавали живих або штучних квітів.
Дивень здебільшого характерний для Південної України, частково — Полтавщини та Слобожанщини. У деяких районах для дивня взагалі не випікали хлібину, а обмежувалися гілочками, обліпленими тістом і запеченими на спеціальних рогачиках, опісля прикрашали стрічками, квітами (часто барвінком), колоссям, калиною.
Через дивень, як і через весільний калач, молода дивилася на молодого, звідки, очевидно, й походить назва цього обрядового хліба. Коли пекли дивень, загадували, яке буде у молодих майбутнє подружнє життя. Якщо дивень удається, то життя має бути щасливим; тріснув, підгорів — кепська справа, щастя не жди...
Збереглося й давнє замовляння щодо дивня. Його весільна господиня виголошувала, коли садила хліб у піч:
- Світи, жар, у печі ясно,
Печись, дивень, красно:
Гостям — на велике диво,
Молодим — на щастя і свою родину!
(Щоправда, побутували й інші варіанти замовлянь).
Тарас ЛЕХМАН.