Реклама

Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Українські традиції

Українські родини зберігають національні традиції, звичаї, вірування, релігійні обряди. Розділ в якому ми зібрали байки, гуморески, легенди, пісні, скоромовки, прислів'я та приказки.

 

(19 Голосов)

На болоті в очереті на купині1 жив журавель; там же, трохи оддалі, жила лисиця. Вони щодня зустрічались, їм не раз доводилось вести між собою розмову про своє життя. Разів зо два ходили в куми до дрохви. Одного разу лисиця попрохала журавля до себе в гості.
- Приходь, куме, до мене в гості, а то ми з тобою уже давно познайомились, а досі одне в одного не були в домі.
- Добре, кумасю, сьогодні зайду.
Лисиця побігла додому, наварила молочної каші з манної крупи, розмастила її по тарілці і дожидає гостя. Прийшов журавель, лисиця заходилась його угощать:
- Їж, їж, куме, не соромся, будь як дома.
Журавель нахилив голову до тарілки, довбав-довбав носом по тарілці, нічого не зачепив, у рот і одної крихітки не попало. А лисиця не дрімала, швиденько язиком лизь-лизь і жваво спорожнила тарілку. Потім каже журавлеві:
- Не гнівайся, куме, більше вгощати нічим, чим багата, тим і рада...
Журавель дуже розгнівався на лисицю за її безсовісну хитрість, а нічого на це не сказав, тільки подумав: "Стривай, я тебе угощу іще не так, будеш довго згадувати кума!"
Журавель, ідучи од лисиці, в свою чергу запросив її до себе на обід:
- Приходь же й ти, кумасю, до мене завтра, я приготую смачний обід.
- Добре, добре, прийду.
Журавель добув кубушку з вузеньким горлом і глечик з широким горлом. В кубушку наклав рисової каші з маслом, а в глечик укинув мишу і стояв, дожидав гостю. Дивиться - мчить лисиця. Він низько поклонився і каже:
- Милості просю, кумасю, сідай обідать, у мене обід із двох страв.
Почали вони обідать: журавель раз по раз устромляв голову в кубушку і на весь рот ковтав кашу. А лисиця вертілася біля кубушки, хвостом виляла та тільки облизувалась, а каші дістать не могла. То понюха, то лизне край горла кубушки, то пильно дивиться всередину, а голову ніяк не можна було просунуть. Лисиця баче, що журавель уже доїда кашу, одійшла од кубушки і приступила до глечика. Побачивши в глечику мишу, сказала:
- Ти, куме, доїдай кашу, а я приймуся за друге, аби швидше.
Лисиця кинулась до глечика і насилу всунула в нього свою голову, саме в горлі дуже туго йшла. Просунувши в горло голову, лисиця почала клацать зубами, ловила мишу, мотала головою, поки миша попала їй в рот; вона схрупала мишу і почала пригадувать, як їй звільнити свою голову. Журавель доїв кашу і каже:
- Не гнівайся, кумасю, угощать більше нічим, чим багат, тим і рад.
Лисиці стидно стало, що вона через свою жадобу влізла в глечик із головою і ніяк не може висунуть звідти голову, побрела од журавля разом із глечиком. Лисиця заблудила з дороги і поплелась куди попало; наткнулася вона на пастухів. Пастухи похватали кийки, оточили лисицю і почали її буздикать1 ; вона куди не поткнеться, все на кийок наткнеться. Пастухи добре таки їй ребра напарили, хотіли до смерті вколотить, та один хлопець навмисне ударив кийком по глечикові і розбив його. Лисиці тоді видно стало, куди тікать, шмигнула од пастухів і помчала що є духу, аж курява вставала. З того часу дружба між журавлем і лисицею розсохлась.

(16 Голосов)  Плавав лебідь на воді понад берегом, зігнувши шию, дивився у воду. Пливла мимо нього щука, зупинилась і питає:

- Скажи, будь ласкавий, де ти буваєш, коли річка замерзає?

- А навіщо тобі знати?

- Та я хотіла на зиму куди-небудь утекти, а то під льодом доводиться задихатися без свіжого повітря.

- Я на зиму лечу звідси в теплий край та й живу там до весни.

Візьми і мене з собою! - сказала щука.

- А чого ж, про мене, - все одно, хочеш - так подамось разом, веселіше буде.

(14 Голосов)

Одного разу бігла лисиця до саду і здибала по дорозі їжака.
- Добрий день, їжаче!
Каже їжак:
- Доброго здоров'я!
- Ходи зі мною в товаристві у виноград.
А він каже:
- Ой, страшно, лисичко, бо там господар накладає сильце: можемо упасти в біду.
- О, я, - каже лисиця, - не боюся, я маю школи покінчені, то дам тобі раду!
І пішли.
Наїлися вони винограду і вертаються, та й лисичка піймалася в сильце.
- Ей, - каже, - їжачку, братику, рятуй!
- Ой, ні, не поможу, бо я казав, що не знаю; та ж ти мені казала, що маєш школи покінчені.
- Ой, - каже лисиця, - я уже зі страху забула геть усе.
Уздрів їжак, що біда, і зачав їй радити:
- Нічого, - каже, - не роби, лиш як газда1 прийде, а ти зробись неживою - опусти голову, ноги, так, як би була мертва, - і може ця штука удасться.
Приходить господар, став над лисицею і каже:
- От шкода, що я не був штири дні у саду, аж прочутилася...
Взяв одною рукою за ніс, а другою - лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.
Але лисиці лиш цього було треба, схопилася та й пішла додому. Щось четвертої днини іде лисичка знов у виноград: іде попри їжакову нору і знов кличе його у виноград.
- Та ти забула вже, що з тобою було?
- Ходи, ходи.
Ну, наїлися вони знов винограду та й лиш зачали іти, їжак упав у сильце.
- Ей, - каже їжак, - сестричко-лисичко, рятував я тебе, порятуй і ти мене.
- Ну, що я тобі допоможу?
Та й іде геть.
- Рятуй, бійся бога!
Але лисичка і не чує. Але їжак заплакав:
- Сестричко! Дуже ми жили файно1 , ходи, хоч розпрощайся зі мною.
Ну, вернулася лисичка та й обнялися двоє.
- Ой, - каже їжак, - поцілуймося обоє, бо знаєш, що мені смерть зараз.
І лисиця вивалила язика і хоче їжака цілувати. Тогді їжак зловив лисицю за язик і міцно тримає. Зачала лисиця пищати не своїми голосами так, що учув господар та й убіг до саду. Є що видіти! Ну, узяв він борзо та й лисицю убив, а їжака поволеньки вибрав із сильця і пустив у сад та й від того часу дуже їжаків шанував, бо видів користь.

(12 Голосов)

На луках паслась отара овець. Вівці розбрелися по всіх луках, кожна собі шукала смачнішого корму. Вовк наглядів овець і ходив назирці за ними трохи оддалік поза кущами, піджидав, поки яка-небудь одчалить од гурту і наблизиться до нього. Кинутись напролом в отару вовк не міг: боявся пастуха і трохи соромився без ніякої причини душить вівцю. Виждав, поки одно ягня підійшло до струмка воду пити, підійшов і собі до води, сердито глянув на ягня і сказав:
- Ти чого тут воду каламутиш? Через тебе хоч не пивши здихай, вода меркотинням провоняє.
- Та що ж ти, вовче, неправду кажеш? Чого ж вода буде вонять, коли вона тече не в той край, де ти стоїш?
- Мовчи, не пащекуй, іч яке зарічене! Знаю я тебе, ти не одному мені допекло. Ти і торік моєму батькові не раз грубіянило.
- Та що ти, вовче, балакаєш, торік мене ще й на світі не було, я тільки зимою під голодний святвечір найшлося.
- Не мороч мені голову, ледащо. Не ти, так твій брат, або тітка, про мене все одно. Ти ще будеш мені перечить, огризаться і звинувачувати мене в неправді? Зараз же рішу твоє життя!
Ягня баче, що біда, кинулось тікать, а вовк наздогнав його і почав душить. Ягня бідолашне кричало, що є сили.
- Рятуйте, хто вірує в бога, мене вовк душить!
Вівці оборонять не побігли, боялись, щоб і їм того не було. А пастух поки розслухав, з якого краю крик доносився, то вовк тим часом ягня задушив і помчав у лози. Вівці довго турбувались, все гудили вовка за його вчинки; а подать на його в суд побоялись, бо знали добре, що вовка виправдають, а вівця нещасна знову буде винувата.

(25 Голосов)

Один чоловік упіймав соловейка і хотів з'їсти. Але пташок каже до нього:
- Ні, ти мною не наїсися, чоловіче; краще пусти мене, і я тебе навчу трьох речей, які тобі у великій пригоді стануть.
Той чоловік втішився і пообіцяв відпустити, якщо той добре скаже.
І каже соловейко:
- Ніде того не їж, що не годиться. Ніде того не шкодуй, чого вже не можна повернути. Ніколи словам неправдоподібним не вір.
Почувши це, чоловік пустив соловейка.
А соловейко хотів довідатись, чи навчився той чоловік його ради. Полетів угору і каже до нього:
- О-о-о! Зле зробив, що мене пустив! Якби ти знав, який я скарб у собі маю, ніколи не пустив би мене! Бо в мені є дорога і велика перлина; якби ти її дістав, зараз би багачем зробився.
Почувши те, чоловік дуже засмутився, підскочив угору до соловейка і просив, щоб він повернувся до нього.
Тоді соловейко каже:
- Тепер я пізнав, що ти дурний чоловік. Все, що я тебе вчив, пішло марно. І шкодуєш за тим, що вже не може повернутись. Неправдоподібним словам ти повірив! Дивися, який я маленький. Де ж у мені може вміститися велика перлина?
Та й полетів собі.

(12 Голосов)

Жили раз миш і жаба. Вони були собі щирими приятелями. Раз каже жаба:

— Нині буде весілля на тамтому боці ставу. Підемо туди.

Миш налякалася та тихцем сказала, що вона не вміє плавати.

— Е, це дурниця! — відповіла їй жаба.— Я зав'яжу тобі мотузок довкола шиї та перетягну тебе через воду. Лише не бійся!

Миш повірила жабі та дала все з собою зробити. Так-то зачали вони мандрівку. Та коли знаходилися посеред ставу, налетів туди великий птах. Схопив миш і проковтнув її. Потім побачив жабу, що звисала на шнурку. Схопив і жабу та з'їв і її. Жаба мала ще настільки часу, щоб з плачем сказати голосно:

— Ах, коби-то я була не зав'язала моїй приятельці мотузка на шию.

Отже, нехай ніхто не дозволить зав'язувати собі шнурок на шию. Хоч би це хотів зробити навіть найліпший приятель і навіть у найкращім намірі!..