Увійти

Богу Слава, Героям Шана!



Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Новий український портал

(7 Голосов)

(Відгук на роман Василя Шкляра “Чорне сонце”)

 

Що таке війна?.. Питання — не риторичне, не банальне. З-поміж різних тлумачень, війна — це коли за амбітні імперські інтереси інших гинуть невинні люди.

З хвилюванням прочитав роман сучасного українського письменника Василя Шкляра “Чорне сонце” (вийшов друком у вересні 2015 р.), який присвячений бійцям добровольчого батальйону “Азов”. Вони одними з перших стали на захист України у важкій війні (тут годі вживати абревіатуру АТО) з російським агресором та доморощеними перевертнями-сепаратистами. Твір написаний “по гарячих слідах” і є блискучою історичною прозою, хоча присвячений сьогоденню. Але відтворене у романі, погодьтесь, стане нашою історією.

У творі йдеться про трагічні події російсько-української війни. Головний герой — доброволець, якому 27 років. Автор зумисне не подає його імені чи псевда, а створює узагальнений, деякою мірою типовий (бо таких — багато!) образ українського бійця. Він серцем і душею любить Україну, без жодних гасел і високопарних слів разом зі своїми побратимами Єгером, Сіроманцем, Малярем та іншими хоробро йде у нерівний бій з переважаючим ворогом, прагне захистити Батьківщину, навіть, якщо доведеться, то й покласти за неї на вівтар смерті своє життя.

Особливо вразив епізод, коли головного героя з побратимами запросили у Маріупольський театр, але прийти зміг тільки він, оскільки Єгер і Сіроманець були на бойовому завданні. Той спробував зателефонувати до них, та марно, їхні телефони виявились вимкненими. І раптом бачить, що його друзі заходять у... театр. Скільки радісних емоцій! Багато епізодів роману навчить читача, що таке істинні друзі і як важливо повсякчас берегти дружбу.

Розповідає Василь Шкляр і про мирне, довоєнне життя персонажів, про їхні сім'ї. Все це оживає у спогадах бійців-добровольців, і тепер здається таким далеким, недосяжним...

Динамічним сюжетом письменник тримає читача у напрузі до останньої сторінки роману. Різні за характерами герої, але їх об'єднує любов до України, готовність на самопожертву заради неї, непохитна віра, що їхні нащадки будуть жити під мирним небом. Тому, певен, роман не може залишити байдужим молоде покоління.

За Україну! За її волю! - одна з провідних тем творів Василя Шкляра, зокрема у романі “Залишенець. Чорний ворон” (події 20-х років XX ст.), у тому ж “Чорному сонці”. Навіть назви дещо співзвучні. Тут можемо провести історичні паралелі, бо ворог той же — імперська Росія.

 

Маркіян ЛЕХМАН

 

(1 Проголосовало)

 

Ми подорожуємо дорогами Європи, світу, цікавимось тамтешніми музеями (їхніми експонатами), архітектурними спорудами і, на жаль, не звертаємо уваги на те, що є в Україні, зокрема на стародавні храми нашої держави, яким нема аналогів у світі і які перебувають під охороною ЮНЕСКО.

До таких шедеврів належить церква Святого Духа в Рогатині, яка нині є музеєм дерев'яної архітектури і живопису XVI-XIX століть, водночас однією з найдавніших пам'яток галицької школи дерев'яної архітектури.

Хоча науковці вважають найбільш імовірним 1598 рік будівництва церкви, однак у деяких історичних джерелах (документах) згадки про цю святиню датуються ще XII століттям. Можливо, це була інша церква під такою ж назвою.

Згідно з переказами, ще напочатку XVI століття Настя Лісовська, майбутня правителька Османської імперії Роксолана, часто приходила молитися до церкви Святого Духа, де священиком був її батько отець Гаврило Лісовський.

При церкві діяло одне з перших в Україні церковних братств, коштами якого створений унікальний ренесансно-бароковий іконостас, що датується 1650 роком та є одним із трьох найстаріших в Україні, збережених до нашого часу.

 

 

 

(1 Проголосовало)

 

24 травня вшановуємо рівноапостольних братів Кирила і Мефодія, просвітителів, вчителів слов'янських.

Кирило (християнське ім'я Костянтин), якого називали Філософом, народився у 827 році в місті Солунь. Він був молодшим сином грецького воєначальника Лева. З дитинства відзначався розумом та винятковою пам'яттю. Знайомство з творами Григорія Богослова викликало в нього захоплення теологією. Талановитого юнака запросили жити у царському палаці, де він виховувався разом з малолітнім імператором Михайлом III. З царевичем він вивчав граматику, арифметику, музику, астрономію, філософію, риторику, християнське богослов'я. Їхніми учителями були видатні учені того часу. Кирило досяг значних успіхів у науці і завжди перемагав у християнських диспутах.

Подальше життя присвятив Богові і разом із своїм братом Мефодієм жив у монастирі. Під час місіонерських подорожей, зокрема до Херсонесу в Криму, вони навернули до християнства багатьох язичників.

Коли у 862 році моравський князь Ростислав попросив імператора Михайла прислати до нього духовних осіб для проповідування християнства, то вибір впав на братів Кирила і Мефодія, які володіли багатьма слов'янськими мовами. Саме тоді брати винайшли слов'янську абетку та почали перекладати Святе Письмо і богослужбові книги.

Спочатку це викликало супротив, нерозуміння і здивування багатьох представників вищого духовенства, які вважали, що для Святого Письма можна використовувати лише три мови - єврейську, латинську і грецьку. Але Папа Римський Адріан II підтримав новаторство братів, схвалив їхню подвижницьку працю. Справді, Святе Письмо має бути зрозумілим для всіх, бо всі ми рівні перед Господом Богом нашим!

У 869 році Кирило важко захворів 1 27 лютого помер. Його справу продовжив Мефодій, але вже разом з учнями. До того часу брати створили своєрідну «перекладацьку школу».

Висловлюючи велику повагу померлому, римляни поховали Кирила в усипальниці, а потім, на прохання Мефодія, перенесли його прах до собору Святого Климента, де, за переказами, біля мощей померлого ставалися дива зцілення хворих.

Кирило залишив у спадок нащадкам багато промов, перекладів, літературно-богословських праць, пов'язаних з його діяльністю слов'янського просвітителя.

Слов'янська абетка (кирилиця) стала ширитися на Русі, звісно, у вузьких колах, ще до прийняття християнства завдяки місіонерам з півдня. Як правописна норма вона була остаточно впроваджена після хрещення Русі (988 рік), головним чином для перекладу та переписування богослужбових книг, а згодом і створення оригінальних давньоруських літописів. Але в народному побутів і навіть серед представників княжих родів, бояр ще довго використовувалася руська глаголиця.

Видатний громадський та культурний діяч Галичини другої половини XIX століття Кость Горбаль чи не вперше запропонував замість кирилиці запровадити латинський правопис. Переконував, що для української мови найбільш оптимальним є його «чеський варіант». Це питання дискутується і тепер. Та чи готове до цього наше суспільство?..