Увійти

Богу Слава, Героям Шана!



Погода в Червонограді
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Новий український портал

(3 Голосов)

(Відгук на роман Василя Шкляра “Чорне сонце”)

 

Що таке війна?.. Питання — не риторичне, не банальне. З-поміж різних тлумачень, війна — це коли за амбітні імперські інтереси інших гинуть невинні люди.

З хвилюванням прочитав роман сучасного українського письменника Василя Шкляра “Чорне сонце” (вийшов друком у вересні 2015 р.), який присвячений бійцям добровольчого батальйону “Азов”. Вони одними з перших стали на захист України у важкій війні (тут годі вживати абревіатуру АТО) з російським агресором та доморощеними перевертнями-сепаратистами. Твір написаний “по гарячих слідах” і є блискучою історичною прозою, хоча присвячений сьогоденню. Але відтворене у романі, погодьтесь, стане нашою історією.

У творі йдеться про трагічні події російсько-української війни. Головний герой — доброволець, якому 27 років. Автор зумисне не подає його імені чи псевда, а створює узагальнений, деякою мірою типовий (бо таких — багато!) образ українського бійця. Він серцем і душею любить Україну, без жодних гасел і високопарних слів разом зі своїми побратимами Єгером, Сіроманцем, Малярем та іншими хоробро йде у нерівний бій з переважаючим ворогом, прагне захистити Батьківщину, навіть, якщо доведеться, то й покласти за неї на вівтар смерті своє життя.

Особливо вразив епізод, коли головного героя з побратимами запросили у Маріупольський театр, але прийти зміг тільки він, оскільки Єгер і Сіроманець були на бойовому завданні. Той спробував зателефонувати до них, та марно, їхні телефони виявились вимкненими. І раптом бачить, що його друзі заходять у... театр. Скільки радісних емоцій! Багато епізодів роману навчить читача, що таке істинні друзі і як важливо повсякчас берегти дружбу.

Розповідає Василь Шкляр і про мирне, довоєнне життя персонажів, про їхні сім'ї. Все це оживає у спогадах бійців-добровольців, і тепер здається таким далеким, недосяжним...

Динамічним сюжетом письменник тримає читача у напрузі до останньої сторінки роману. Різні за характерами герої, але їх об'єднує любов до України, готовність на самопожертву заради неї, непохитна віра, що їхні нащадки будуть жити під мирним небом. Тому, певен, роман не може залишити байдужим молоде покоління.

За Україну! За її волю! - одна з провідних тем творів Василя Шкляра, зокрема у романі “Залишенець. Чорний ворон” (події 20-х років XX ст.), у тому ж “Чорному сонці”. Навіть назви дещо співзвучні. Тут можемо провести історичні паралелі, бо ворог той же — імперська Росія.

 

Маркіян ЛЕХМАН

 

(2 Голосов)

 

 

Край села росте вишня. Хто посадив, звідки взялася — не відповісти. Весною перехожі милуються-зачаровуються її білим цвітом , а влітку ласують ягодами. Хто не йде, той і скубне. Хоча у кожного господаря в саду вдосталь своїх вишень, інколи на ринок носять продавати, а тут чомусь смачніші.

Багато налитих соком плодів на верхніх тоненьких гілочках. Дивишся на них, очі до неба підносиш і слину ковтаєш. Дістатися туди годі. А от гепнутися з такої гілки на землю — стовідсотковий шанс. Не доведи, Господи, але може й таке трапитися: упав, отямився, гіпс. Отож і залишається естетично насолоджуватися дарами природи і слину ковтати.

Нікого б не здивувала ця вишня край села, якби не її плоди. Вони довго тримаються на дереві і не псуються. Вже деякі ранні сорти яблук попадали на землю, а колись багряні, потім почорнілі вишеньки продовжують висіти, перетворившись під палючим сонцем на... родзинки. Буває, що намокнуть під літнім дощем, так відразу й обсохнуть, як тільки сонечко посміхнеться. Сильний вітер також не страшний. Не раз пробував їх. Сухі плоди зберігають свій солодкий-пресолодкий смак.

Вранці та ввечері тут збираються «гурти» шпаків. Ці пернаті вельми полюбляють харчуватися вишнями.

Однак у цьому світі усьому свій час. Шпаки відлетіли у вирій. На землю таки попадали засохлі вишні-родзинки. Смак вже не той, не солодкий, навіть, скажемо, ніякий. Попри те, ними охоче ласують дрозди, інше дрібне птаство.

Тарас ЛЕХМАН

 

(8 Голосов)

Звідки ж походять слов'яни, де джерела їхньої писемності?.. Погодьтесь, ці питання доволі клопіткі і для сучасної науки...

Але вітчизняні вчені встановили точну дату “народження” слов'ян — V ст. до н.е. Історичні реалії, численні пам'ятки, що перебувають в науковому обігу, а також дешифровані пам'ятки писемності дають можливість, бодай на рівні наукової гіпотези, датувати виникнення слов'янського письма приблизно XVII ст. до н.е. Дешифрування тексту Фестського диску, яке виконав Г. Гриневич, пропонує таку версію: “Будемо знову жити. Буде служіння Богу. Буде все в минулому — забудемо, хто ми є. Чада є — узи є — забудемо, хто є. Що вважати, Господи! Рисіюнія чарує очі. Нікуди від неї не дінешся, не вилікуєшся. Не один раз буде, почуємо ми: ви чиї будете, рисичі, що для вас почесті; в кучерях шоломи, розмови про вас. Не є ще, будемо ми її, в цьому світі Божому”.